Звернення до кобзаря
Ти чуєш, Тарасе, біда в Україні.
Чужинці свободу у нас відбирають.
Зі сходу до самої аж Полонини
Людські сльози ллються, та хати палають.
Ти мріяв про вільну, поважну країну,
Про щастя сімейне, про радість та згоду,
Про води Дніпра, що просторами плинуть
Про рід той козацький, що без переводу.
Зруйновані мрії твого заповіту.
Вставай подивися, відкрий свої очі.
Земля українською кров’ю полита,
Немає свободи, що ти нам пророчив.
Ти чуєш, Тарасе, як матері плачуть.
Заморські кати Україну руйнують.
Не дай боже іншим це горе побачить.
Де сили небесні, що неньку врятують?
В країні сьогодні панують злочинці.
Не віру шанують, а злато та гроші.
Хіба вони люди, хіба українці?
Людина так діяти справжня не може.
Ти чуєш, Тарасе, до тебе звертаюсь.
Врятуй Україну від тяжкого болю
За ради цього від життя відрікаюсь.
За щастя та радість і кращую долю.
© Copyright: Анатолий Тарас, 2014
Свидетельство о публикации №114070200224
Свидетельство о публикации №114070200224
Рецензии
Все проблемы Украины будут успешно разрешены, когда её народ правильно определит: кто есть кто... Кто Друг, а кто Кат! Удачи.
Владимир Роганов-Крымский 09.03.2016 01:29 • Заявить о нарушении
Владимир Роганов-Крымский 09.03.2016 01:29 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
