Онтологiя Не лiрика

В думках і серці не одна,
А замість тебе - Сатана
Не хочу бачити і чути,
А просто взяти,і забути,
Щоб більше вже тебе не знати...
Навіть в скруті,
Не в душі,
І не у ліжку,
Безсонними ночами тишком-нишком,
Болючі терену кущі,
По нутрощам коли деруть,
Збираючись все подумки до тебе,
І йдуть...
Здорвий глузд уже закинуть,
Спогади мої єдині
Прагнуть...
І тоді,я не скажу уже...
Прийди...
Ти спробуй вирвати мене із повсякдення,
Давай!
Знайди...
У середину слідчий вже не забереться,
Не буде ритися в підкорці черепній
Якщо візьметься,
І як схоче по одній,
Мої думки запалені,
Як з гною діставати...
Кричати...
Єдине,що здається не смертельним,
Коли ти гинеш навіть вдома...
Сам. Свідомо...
Усе в середині не так.
Неправильно.
Пустельно.
І кров потками на голову і руки
Гарячим липне,
Сука.
Чого туди,та все без мила...
Ааа! Ненавидіти і терпіть!
Терпіть несила...
Важко...
Обрубали крила,
Залишивши огризки і лахміття!
А гарнії були колись,
Цнотливі.
Білі.
Криваві і сплюндровані тепер.
Не полечу я більше...
Птах помер.
Скривавлений лишився демон безсердечний
Людина теж зникає поступово...
Уже нема...

Ху*во