Буває так, що ті вставати змушений,
Що ранком ти вже геть задушений
У душовій кабінці свого ліфта.
Із стелі ллються краплі світла
На біле личко, геть, немов як кістка.
Залишивши сліди свого відбитка.
І весь мій день агонія й чекання
Ночі, коли закінчаться страждання.
Бува так
© Copyright: Ольга Гринченко, 2014
Свидетельство о публикации №114070104974
Свидетельство о публикации №114070104974
Рецензии