Отсюда берегу тебя...

Жива  лампада,  зажжена  от  солнца,
Проворного,  горячего  луча:
Из  облака  в  открытое  оконце 
Скользнул  под  образа – горит  свеча.

А  в  небесах,  на  поле  чистой  сини,
Раскрылись  и  сияют  два  крыла:

«Отсюда  берегу  тебя,  богиня,
А  в  памяти  любовь  всегда  светла.
Не  удивляйся  осмелевшей  птице,
Что  утром  щебетала  на  окне.
Из  взгляда  радости  успел  напиться:
В улыбке  ласку  посылала  мне.
Я  знал:  печаль  над  нами  изначальна…
Сегодня  шепотливый  ветерок
Легко  овеял  губы  не  случайно,
Он  нежный  поцелуй  испить  помог.
Да. Птица  в  эту  ночь  тебе  приснилась,
Когда  я  опустился  на  плечо.
А  ты  шепнула  тихо:  «появилась!»
И  крылышки  погладила  ещё…
Да  что  теперь  нам  расстоянье   взгляда?
На  небе  видишь,  каждое  перо
Чарует   белой  кипенью  наряда,
Как  в  шевелюре – пряди  серебро.
Ты  помнишь  эту  прядь  на  амулете
И  плеск  воды  под  вёслами  в  тиши?..
За  каждый    миг  и  шаг  поэт  в  ответе
О  жизни – только  набело  пиши…»

А  птицы  в  небе,  облака  листая,
Летят,  парят  в  просторах  синевы,
Лишь  два  крыла  в  лазури  тают,  тают
На  седину  поднятой  головы…


Я звідси бережу тебе …  http://www.stihi.ru/2014/12/29/10040
-----------------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)

***

Жива  лампада – променем від сонця,
Проворного, мов дзвони із ключа:
Крізь хмари та зачинене віконце
Ковзнув під образи' – й горить свіча.

А в небесах, в обіймах дзвону си'ні,
Розкрилися і сяють два крила:

«Я звідси бережу тебе, богиня,
Бо в пам’яті любов завжди світла.
І не дивуйся загадковій птиці,
Що вранці щебетала на вікні.
Твій погляд я сховав собі під крильця,
Коли ласкаво посміхалася мені.
Я знав: печаль над нами не одвічна …
І так зрадів, що твій почую сміх.
Все дихав вітерцем тобі у вічі –
Та поцілунку випити не зміг.

Так. Синій Птах в цю ніч тобі наснився,
Коли тебе я поцілунком вкрив..
Прошепотівши тихо: «Ти з’явився!»,
Губами доторкнулася до крил.
Так що тепер для нас ця відстань-зрада?
Ти бачиш  небо:  кожен змах крила
Чарує хмарним таїнством обряду,
Мов пасма срібла – таїнством чола.

Ти пам’ятаєш пасма амулету
І плескіт вод під веслами души?...
Про кожну мить, про кожний крок, поете,
Ти тільки набіло та начисто пиши…»

Світанок!  Птиці сонце в небо тягнуть, -
Мов дзвоник, перший промінь задзвенів…
А  два крила – блакиттю – тануть, тануть…
На сивину прощальних наших снів.

***
Николай Сысойлов
29.12.14


С УДАРЕНИЯМИ
----------------------------------
Я зві'дси бережу' тебе' …
-----------------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)

***

Жива'  лампа'да – про'менем від со'нця,
Прово'рного, мов дзво'ни із ключа':
Крізь хма'ри та зачи'нене віко'нце
Ковзну'в під образи' – й гори'ть свіча'.

А в небеса'х, в обі'ймах дзво'ну си'ні,
Розкри'лися і ся'ють два крила':

«Я зві'дси бережу' тебе', боги'ня,
Бо в па'м’яті любо'в завжди' світла'.
І не диву'йся загадко'вій пти'ці,
Що вра'нці щебета'ла на вікні'.
Твій по'гляд я схова'в собі' під кри'льця,
Коли' ласка'во посміха'лася мені'.
Я знав: печа'ль над на'ми не одві'чна …
І так зраді'в, що твій почу'ю сміх.
Все ди'хав вітерце'м тобі' у ві'чі –
Та поцілу'нку ви'пити не зміг.

Так. Си'ній Птах в цю ніч тобі' насни'вся,
Коли' тебе' я поцілу'нком вкрив..
Прошепоті'вши ти'хо: «Ти з’яви'вся!»,
Губа'ми доторкну'лася до крил.
Так що тепе'р для нас ця ві'дстань-зрада?
Ти бачиш  не'бо:  ко'жен змах крила'
Чару'є хма'рним та'їнством обря'ду,
Мов па'сма срі'бла – та'їнством чола'.

Ти пам’ята'єш па'сма амуле'ту
І пле'скіт вод під ве'слами души'?...
Про ко'жну мить, про ко'жний крок, пое'те,
Ти ті'льки на'біло та на'чисто пиши'…»

Світа'нок!  Пти'ці со'нце в не'бо тя'гнуть, -
Мов дзво'ник, пе'рший про'мінь задзвені'в…
А  два крила' – блаки'ттю – та'нуть, та'нуть…
На сивину' проща'льних на'ших снів.

***
Николай Сысойлов
29.12.14

Иллюстрация: Коллаж Николая Сысойлова