Йшов березень, був снiг

Коли ми вперше зустрілися, був березень і йшов сніг,
Я мала довге волосся, а Крим іще був Україною,
Коли я побачила його очі - мудрі, холодні й сумні,
Відчула себе єдиною,
Відчула себе незмінною,
Відчула в собі потребу кохати його годинами,
Цілувати руки, бо у нього вони золоті,
Мати його в усвіх планах, мати його на меті,
Назавжди в цьому житті.
Берегти кожну пасму його волосся і кожну його клітину.
Ти знаєш, йому дуже подобався сніг,
Хоча він щиро ненавидів капелюхи,
Блукаючи білими вулицями, гріючись з кожним рухом,
Він ховав у широкі кишені змерзлі від холода руки
І шепотів своїм дивним голосом тихенько мені на вухо
Якісь поморочені сербсько-хорватські пісні.
Він питав мене, слухай, як ти ставишся до токарних станків,
І поки я в'їзджала, що це на нього найшло,
Він продовжував:
-Я от проти фрези, все ж таки, дерево - це тепло,
Ні, ну, дійсно, Касю, як ти ставишся до токарних станків?
А що у такій ситауції я могла йому відповісти?
-Послухай, мене особисто хвилюєш виключно ти,
А токарний чи фрезувальний - то залежить від плану й мети.

Коли ми вперше кохалися, на дворі була справжня весна,
Пасми його волосся падали на моє лице,
Я забувала про себе, я забувала про все,
Про тих, кого раніше я знала, про тих, кто колись мене знав,
Про тих, з ким кохалася пристрасно й про тих, з ким разом жила,
Я кохала його так щиро, як ніколи в житті не могла,
Він назавжди залишився  в серці і героєм у моїх снах.

Коли ми вперше зустрілися, був березень і йшов сніг -
Одна з найдовших, насправді, холодних слов'янських зим.
Ти знаєш, я й досі бачу його у кожному сні,
Й нічого це стан не полегшить і не вб'є це бажання в мені,
Я не хочу його втрачати, як наразі втратила Крим,
Я хочу бути з ним поряд вже зараз, вже навесні.
Коли ми вперше зустрілися, був березень і йшов сніг.
Коли ми вперше зустрілися, йшов березень і був сніг.