Присвячую моїм синам.
Я промовляю знов до Бога
Мою молитву щірую,
Краплини болю ще живого
На крик душі нанизую.
Як біла лебідь в небі тужить,
Гукаю я своїх синів.
А туга-ворон кружить, кружить
І серед мрій, і серед снів.
Сум і розлука серце тиснуть,
Їх забери, Господь, молю!
Як зламана я гілка висну
Поміж розпуки і жалю.
Здіймаю у молитві руки
Я без докору до небес-
Нести важкий тягар розлуки,
Напевно, мій життєвий хрест!
Молитва відігріє душу
Лише на день, на час, на мить.
Сама собі зізнатись мушу-
Душа й німа весь час кричить.
Я промовляю знов до Бога...
© Copyright: Татьяна Ахинько, 2014
Свидетельство о публикации №114063005326
Свидетельство о публикации №114063005326
Рецензии
Стихотворение понравилось, Татьяна!
Боль души за сыновей в разлуке,
тяжкое испытание для матери.
Удачи Вам и всего доброго и светлого!
Галина Лычковская 02.07.2014 16:34 • Заявить о нарушении
Боль души за сыновей в разлуке,
тяжкое испытание для матери.
Удачи Вам и всего доброго и светлого!
Галина Лычковская 02.07.2014 16:34 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.