Д.
У світі, де ми нічого нікому не винні;
Де кожен світанок – свічадо буття самоти,
Ти мала любов і вірила в неї невинно,
Й інакшої долі, ніж віра, не вміла знайти.
Кохались в траві роси кришталеві краплини,
Торкаючись квітів, як серця торкались твого,
Подекуди – щастя крихкі невагомі перлини,
А інколи – пальці холодні жорстоких негод.
Я знала тебе. До болю. І після. І в миті,
Коли на межі хиталася юна душа.
Повірити в щось – найлегше, та важко зуміти
Змиритись зі світом, де хто б тебе й як не втішав, –
Усі неспроможні хоча б припинити брехати,
Сказати у вічі: «Кохання у нас не живе».
…Та, певно, тоді б від хати пішла б ти до хати,
Аби тільки віру собі повернути до вен.
29.06.14
Вiра
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114062908186
Свидетельство о публикации №114062908186
Рецензии