Лина Костенко - Ван-Гог

Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«ВАН-ГОГ»*
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_6.html


Утро доброе, моё одиночество! 
Холод стужи. Мёртвая тишь. 
Циклопической одноокостью
небо смотрит на Париж. 
Моя участь, ты ходишь по грани! 
Был вчера я король королём.
А сегодня пепел прощания
тех цветов, что спалило огнём. 
Краски мёртвые.   
О руки – ручищи! 
Вами мир весь распят на холст. 
Я ж – надгробье такого кладбища. 
Кипарисы горят в небосвод. 
Небо глухо набрякло грозою.
Кистей скрученные хвосты,
Чёрной судорогой палеозоя 
искалеченных гор хребты. 
Свет струится с небес израненных...
Я пастух. Я деревья пасу. 
В дня карманах, терпением залатанных, 
кулаки в них до смерти несу.
Сумасшедший – не сумасшедший –
Не Сезанн – не Гоген – не Мане… 
Что же делать с собою прозревшим, 
как же много меня во мне?!
Говорят он умалишённый,   
Псих! 
Быть может. Он – значит я.
Бог – всесильный... 
Бог, как ты, я – свободный!
Доброй ночи, Свобода моя!
_________________________________

*Лина Костенко
«ВАН-ГОГ»
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_6.html


ВАН-ГОГ

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!