А, може?..

Жонглює Час на промені світила –
То вверх, то вниз снує за миттю мить:
Вгорі регочуть щиро. Радість – сила!
Та Час невпинний, мить вже вниз летить...

За нею друга: все іде по колу –
Із світла в морок, де чекає тінь,
Летять небоги Всесвіту додолу,
Бо мусить Ян свою пізнати Інь.

Вони ж бо разом, вкупочці лиш сильні.
Життя у пасмах. Радість і печаль
Завжди місцями помінятись схильні –
Єднає їх Близька до болю Даль!

Підвладні Часу музика і тиша,
Крізь ніч летить до Світла кожна мить –
Стає світлі... світлі... Щораз світліша.
А, може, то душа прозрінням снить?


Жонглирует Время на солнечном луче:
То вверх, то вниз летит мгновение за мгновением.
Вверху они искренне хохочут, ведь радость – это сила!
Но Время неумолимо, и вот, одно мгновение уже летит вниз,

За ним – другое: всё движется по кругу –
От света дня и к мраку ночи, (там живёт тень).
Эти невидимые племянницы Вселенной слегка касаются Земли,
Потому что Янь обязан встретить свою Инь...

Ведь только соединившись они обладают мощью.
Вся наша жизнь "в полоску". Радость и печаль
Способны меняться местами,
Их объединяет до щемящей боли невероятно Близкая Даль!

И музика, и тишина подчиняются Времени,
Сквозь ночь стремится к Свету каждое мгновение –
Становится всё светлее, светлее, светлее!
А, может, это твоя душа прозревает?..