Когда все люди улеглись уж спать... с украинского

"Коли вже люди обляглися спати..." (Ліна Костенко, http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16541)

Коли  вже  люди  обляглися  спати,
коли  вже  місяць  вилузнувся  з  хмар,
коли  спартанка  Києва,  не  Спарти,
лиш  я  світила  вікнами  в  бульвар,  -
тоді  із  ночі,  з  пітьми,  з  порожнечі,
де  зіп'ялася  вежа  на  котурн,
мені  хтось  душу  тихо  взяв  за  плечі  -
заговорив  шопенівський  поктюрн.
А  то  були  якісь  магінчі  пальці.
Вони  німіли  на  якомусь  "фа".
І  прислухались...
І  боялись  фальші.
Так,  як  боїться  і  моя  строфа.
Вони  вертались,  мучились,  питали.
Вони  відклали  славу  на  колись.
Вони  ту  фальш  роздерли,  розтоптали,
і  аж  збіліли,  так  вони  сплелись.
Ніхто  не  знав.  Цього  й  не  треба  знати,
як  десь  ламає  пальці  віртуоз...
Щасливий  той,  хто  ще  не  вміє  грати.
Він  сам  собі  Шопен  і  Берліоз.

"КОГДА ВСЕ ЛЮДИ УЛЕГЛИСЬ УЖ СПАТЬ..." (вольный перевод П.Голубкова)

Когда все люди улеглись уж спать, и
Луна меж туч всплыла, как божий дар,
Когда спартанка Киева, не Спарты,
Лишь я светила окнами в бульвар, -

Тогда из тьмы, из пустоты извечной,
Где взгромоздилась башня на котурн,
Мне кто-то душу тихо взял за плечи -
Заговорил шопеновский ноктюрн.

А были то магические пальцы.
Они немели на каком-то "фа".
Прислушивались... И боялись фальши.
Так, как боится и моя строфа.

И возвращались, мучились, пытали.
И отложили славу лишь на «Бис!».
Они ту фальшь порвали, растоптали,
Аж побелели, так они сплелись.

Никто не знал. Того не надо знать им,
Как там ломает пальцы виртуоз ...
Блажен не научившийся играть. И
Он сам себе Шопен и Берлиоз.