Остання зустріч під дощем,
І боляче зізнатись, що в останнє.
Під парасолькою, і сльози на плече,
Я не зізнаюся тобі в коханні.
Душа не може жити більш без тебе,
Але з тобою важче у стократ.
Їй хочеться літати вище неба,
А крил немає. Серед товстих ґрат
Сидить вона і згадує про тебе
Твої обійми, очі, ніжні поцілунки.
Вона лиш молиться зорям на небі,
Щоб дружні зберігти стосунки...
Та є надія, що звернеться доля,
Що знов зведе доріжки наші у житті.
Остання зустріч, чи таки остання?
Побачимось ми знову, або ні?
P. V.
Остання?
© Copyright: Татьяна Горская, 2014
Свидетельство о публикации №114062600978
Свидетельство о публикации №114062600978
Рецензии