Потемніло моє сине небо
І немає тих більше сил в мені
Вже нічого тепер нетреба
Забирай якщо хочеш на згадку собі
Ті замріяні ніжні очі
Що тонули у твоєму смутку
Ті безмежно короткі ночі
Що прозвали ми незабудками…
Не питай що зі мною сталося
Що душа скрізь покалічена
Я кричала: «Не треба жалості!»
І дивилися люди пригнічено
І навіщо тепер душа мені
Коли ти попросив бути другом
Я кричала немов крізь мур тобі
Проводами немов напруга.
Не болить в мені те чого нема
І не хочеться в правду вірити
Як згадаю ким раніше я була
Тепер важко в це повірити
Вже не стукаю в закриті двері
Де живе самотня душа моя
Не шукаю більш в людях відвертість
Порвалася від болю тонка струна
Та якщо можна склеїти душу
Немов пазл знову зібрати її
Я крізь час цей пройти мушу
Щоб простити його і саму себе…
Як простити
© Copyright: Кэтрин Фокс, 2014
Свидетельство о публикации №114062609052
Свидетельство о публикации №114062609052
Рецензии