Хмариночка

Жила хмаринка просто неба,
Не знала грому і дощу,
Жила ,  як їй лиш заманеться,
Гуляла з сонцем досхочу.

Жила на небі, світ дивилась,
Хоч він малесенький такий -
Від цього хмаронька журилась.
Ще  він здавався їй м'який.

Вона не знала того світу,
Ніколи в ньому не була.
Та раз натрапила на квітку,
Що рано - вранці розцвіла.

Шовкова,  барвна, мальовнича...
Вона була не як усі -
Урода чиста, промениста!
Таку ти бачив  уві сні.

Подібних більше і не знайдеш,
Хоч  світ увесь обійдеш ти,
До свого щастя шлях віднайдеш,
Її узрівши пелюстки.

Але минав один день, другий,
І квітка в'януть почала.
"Чим я поможу тобі, люба?" -
Питає хмаронька мала.

"Я хочу щоб ти красно квітла!
Ніколи не була сумна.
О люба,  донеси із вітром,
Що треба, щоби ти росла?"

І враз тихеньке шепотіння
Взяв вітер на крило мерщій,
Минув сороче стрекотіння,
Пекучий промінь золотий

І донеслося до хмаринки:
"Благаю, будь дощем моїм...
Бо залишаться лиш билинки
Від мене та моїх братів.

Нас треба ранком умивати
І напувати, щоб росли.
Узимку снігом покривати,
Щоб у мороз не вмерли ми.

Своїх дощів ти не жалій нам,
Натомість будем ми цвісти,
На радість людям і хмаринам,
На радість всім, лиш дощ пусти.

І вмить  наповнилася хмарка.
Вся потемніла від води.
І товста стала, не худенька,
Почав на землю дощ іти.

Годину йшов, іще одну,
А потім знову й знову
"Прошу, хмаринко, схаменись!"
Донеслось квітки слово.

Єдина мить - і дощик стих
"Але ж ти це хотіла -
Моїх краплин, легких рясних,
Щоб ти не пожовтіла!"

"Хмарина, люба, схаменись!
Мене не зрозуміла.
Так, я  просила це колись,
Але не щоб сп'яніла.

Не можу дихать,  від води
В мене облізли корні,
І ледь продовжиш ти, тоді
Я стану геть потворна.

І не полюбиш ти мене, 
Такою, як я стану.
Пораниш серце ти моє,
Тоді вже я зів'яну."

"То що ж ти хочеш, диво-цвіт?
Я вже збагнуть не можу?
Чи щоб ішов дощ - малахіт,
Чи припинить негоду?"

"Хмаринонько, хоч ти м'яка,
Але тверда, мов кремінь!
В коханні ти в нас ніяка,
У нім ти повна темінь.

То ж слухай і мотай на вус:
У справжньго кохання
Природній захист від спокус
І крайнощів немає.

Якщо йде дощ, то не такий,
Щоб потоплять хатини,
А якщо жар, то не страшні
Пустельні хуртовини...

Кохання - це не фанатизм,
Кохання - це щось більше...
Тут відступає егоїзм,
Весь світ стає яснішим.

Ще яскравіше з дня у день
Ставала диво-квітка,
Але прийшов час ворожінь...
Пройшлась сумная звістка.

Пішла красуня лугова
Весь ліс по ній сумує.
Але на небо вже нова
Хмариночка прямує.