А хто б подумав, що це буде,
Що брат сестру свою осуде,
За те, що хоче вільно жити,
Своєю мовой говорити?
Та вийшло все якось не так,
У головах тепер бардак.
То треба зараз зупинитись,
І богу чесно помолитись,
Сказати братові: "прости"
Своїй улюбленій сестрі.
І відпустити вже на волю,
По жовтому безкраїм полю,
Туди, де небо аж бринить,
Де з полем сходиться блакить.
Нехай оспівує вона
Свободу, бо вже не мала,
Вже має право вільно жити,
Співати, чесно говорити,
За братом більше не тужити...
***
© Copyright: София Кукиль, 2014
Свидетельство о публикации №114062601141
Свидетельство о публикации №114062601141
Рецензии