Майдан

Майдан повстав, Майдан гудів…
На подвиг і відвагу
І з міст, і з сіл, і звідусіль
Ішов народ під стягом.
І революції ступні
На чорнозем ступали.
У церкві кожен дзвін дзвенів,
Щоб чули всі і знали.

Iшов народ за майбуття,
Долав стежки і траси,
Не за жебрацтво, за життя
Повстали Львів, Черкаси.
Гримить Житомир, кличе Київ,
Від заходу до сходу,
Від Сумщини і до Волині
Лунає гімн свободи.

В серцях горить одна мета,
Щоб в вільній Україні,
Де поля смужка золота
З’єдналась з небом синім,
Воскресла воля, щезнув пан,
Щоб у новій країні
Громадянин майбутнє мав –
Старий, студент, дитина.
Щоб не гнобили не цурались,
Як то було віками.
Вікно в Європу пробивали
Піснями й кулаками,
В холодний день, голодну ніч
З молитвами і гаслом,
Рука в руці і пліч-о-пліч,
Доки вогонь не згасне…

Та дорога була ціна
За патріотів подвиг.
Чий гріх, чий біль, чия вина?
Небесна впала сотня.
Майдан став наче ешафот,
Бруківка пахла кров’ю,
У мирний час зловіщий фронт
Спинив їх на півслові.
Болючий жах і відчай сліз
За батька, брата, сина…
Пішли з життя, а владний віз
Стоїть, де й був, до нині.

Хто другом був, став ворог клятий,
В роботі зброя й голі руки…
Розкол на синьо-жовтій мапі
Прийшов за смерть, страждання й муки.
Донбас в вогні, в Луганську вибух знову…
Руйнація крокує по землі,
Крим приручив російський Вова…
Хто є чужий? А де тепер свої?

Війни жорстокої ступні
На чорнозем ступали…
Якщо у церкві дзвін дзвенів –
Значить, когось ховали.
Пішов народ за майбуття,
За сонячне й безхмарне…
Кричав, благав, втрачав життя,
Надія є - не марно.

© Вікторія Єрьоменко