Плiд Ланкiйський тримаю у жменi

Плід Ланкійський тримаю у жмені –
Ледь вмістився, такий великий!
Де він взявся? Я знову не в темі…
Не проблема, й до цього звикла.

Що це, справді? – зерно чи горішок?
Їжа смачна чи, може, отрута?
Розмірковую. Пам'ять неспішно
Розриває Час-Вічність, мов пута…

… Повертаюсь на Ланку, на острів:
Океан, хвилі, берег піщаний,
Листя пальм, наче шабельки гострі,
Стукотять Сонцю й Вітру – осанну.

Тепло, радісно… Квіти яскраві
Без жалю розсипають пелюстки.
І плоди-диваки непізнані
У пісок під деревами вгрузли.

Тихий ранок і ясно на Небі.
Вчора злива була, блискотіло –
Незвичайні плоди, без потреби,
Та в Любові крізь Простір летіли,

В Океані на хвилях гойдались,
Просоліли і Сонця набрались…
Не ловили їх і не збирали –
З ними раз і назавжди прощались.

Та один – ось, до мене потрапив.
Не летить, а лежить на долоні –
Незвичайна легесенька згадка
Про далекі Світи у Любові…

12.06.2014