Ламаючи ребра, назовні виходило Сонце.
Світанок брунатний запалював очі бліді.
«Врятуйте, – кричала, – янгола-охоронця!», –
А поміж тим, штовхала його до біди.
Він все пробачав. То янгольська дивна порода –
Робити добро, світити тому, хто сліпий.
І тільки його небесна хмарнішала врода,
Неначе вино з водою мішали. «Не пий!» –
Дзижчало у вухах, благали бульварні газети,
А ти не хотіла, сп’яніла, пропаща душа,
Ніяк відвести очей від падіння комети,
Не відблиск якої, а попіл тебе спокушав.
Бо ти не могла злетіти, зробитись святою,
Тому намагалась спустити Його до людей,
Тож Сонце з грудей стікало хіба що не гноєм.
Він впав не до тебе. Ти навіть не бачила, де!..
«Врятуйте його. І хай він мене не знайде».
21.06.14
Врятуйте його
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114062209555
Свидетельство о публикации №114062209555
Рецензии