«Надзвичайна»
Моя людина надзвичайна
В моєї памяті стара, як світ
До неба тяжко очі підіймати
Занадто я малий та очі вже не ті
З одною хмарою в кутку у неба засинати
Та поглядати з висока на себе не в собі
Повітрям тяжко запивати
Як і хапати, в своє життя його ховати
В кишені дірка, сердце випало- не встиг
Занадто я малий, не зміг його спіймати
Та всеодно моя людина надзвичайна
Продовжую хворіти за старе життя
Чекаю нового приладдя, мій синій потяг
Не спізнився, чекав його я рівно все життя
Напхав його до жадібного повітряпоглинання
Штовхав його до прірви, додому повернувся: сів и стих
Не мав хоча б одного слова я до себе
Схилився до підлоги, вона схвильовано тримтить
Дивився на годинник що є сили
І крок на сходах, нестриманно чекав
Моя людина дійсно надзвичайна
Я надзвичайно покохав своє життя
My person
© Copyright: Анна Исмагилова, 2014
Свидетельство о публикации №114062207974
Свидетельство о публикации №114062207974
Рецензии