падає в прірву безмовну
шлях із минулих тривог –
більш не торкнеться нікого…
біль, щоб навіки замовк
каменем в воду шубовсть не –
час… загубившись у ніч,
стелеться, в темряву, гоне –
вирік завершує свій…
кожен в окремому сяйві,
може в безодні думок
в світ забуття поринає,
мрія – щасливий струмок…
сам біду кожен шукає…
штучного неба вогні
струмінь надії вгортає,
тіні пливуть по воді…
нерви п’янкі до безглуздя
в обертах швидкісних мрій…
чимсь невідомим забувся,
ніби в куток у сліпий
день від людей хоронився,
в болісній злобі видінь
голими рухами бився
місяць в спустошений дім…
шум і здаля наближався
змішаних гуків прощань,
йшов собі, не обзивався
світ од самотніх бажань.…
Час, що минув не н мий...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114062201891
Свидетельство о публикации №114062201891
Рецензии