заламував руки думками розлуки
казився вітрисько у тиші сліпій.
не знав ще він справжньої муки,
у сповіді гинув, як волі хотів,
спинився дочасно, про неї забувши…
немов би в огні палких почуттів
сховав в якім небі усі ніжні звуки?
зі сходу на захід з обрію мрій
гукав за собою, за гори, у луки…
спускаючись з хмар шукать нових слів
Любов щоб пізнати, ніяк не забути
ні радість, ні сльози її, а ні сміх…
Як волi хотiв...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114061909140
Свидетельство о публикации №114061909140
Рецензии