Долі мала зазнати, який ти жорстокий ,
Як у серці танцює, гарцює Содом,
Як отой ненависно стожар кароокий
Мерехтітиме вічно холодним вінком.
Як зіпсований вщент ідеал мій високий
Тьмяним світлом згасає за твоїм вікном.
Долю маю прийняти. Бо та каменюка
Поза грудьми, у сховищі ,не визнає
Поцілунків і дотиків, навіть не слуха,
Що у грудях в одного кохання цвіте.
Камінь інколи в такт по інерції стука,
Як похований заживо, та не живе.
Долі мала зазнати. Навчитись без рук
Твоїх смуглих, солених на відстані жить,
І супротив агонії довгої й мук
Припинити могилу собі ними рить…
І почувши вже іншого теплого стук
Серця, маю без огляду тіло любить.
Чи я маю збагнути, як ніч упаде,
Як займеться криваве палаюче зарево,-
Диском жовтим життя моє знову зійде,
І розсіється мертве з минулого марево…
Марево
© Copyright: Дарий Мечкар, 2014
Свидетельство о публикации №114061905805
Свидетельство о публикации №114061905805
Рецензии