Щоб жалiли i людей, i квiти

Чорнобривці зажурились на  вікні,
через шибки  сумно визирають:
на квітник би  перебратись  – ні,
літечка нема в північнім краї.

Кожний день злий вітрюган, дощі,
сонечко сховалось, холоднеча…
Порятунок  би  знайти   мерщій,
щоб не  мерзли пуп’янки-малеча.

Так потрібні сонця промінці
чорнобривцям, а  ще більше – людям
в тій землі, з якої квіти ці,
в  тій землі, якої не забуду…

В  Україні йде страшна війна,
хтось  і зараз там шепоче: «Жити…»
Я своїм наказую синам,
щоб жаліли  і людей, і квіти…


Перевод:
Приуныли  чернобривцы на окне,
через стёкла  смотрят грустным взглядом:
перебраться б им на клумбу  – нет,
с летом северным  никак не сладят.

Каждый день  и  ветер,  и  дожди,
солнце прячется  и до, и после…
Как цветам спасение найти,
чтоб бутоны-малыши не  мёрзли?

Солнца б им привет, чтоб  не остыть,
но  нужнее  тёплый  лучик   людям  –
там, откуда  родом  те  цветы,
в  той земле, которой не забуду…

В  Украине  вспыхнула  война,
и сейчас там кто-то шепчет: «Выжить…»
Сыновьям наказ я дать  должна,
чтоб жалели и цветы,  и  ближних…



Фото из Интернета.