Руки в вузликах судин, як втома,
Сиве пасмо висить з-під хустинки.
У вечірньому храмі пустому
Тихо-тихо шепоче щось жінка.
Світло свічок по храму блукає,
Запах воску висить у повітрі...
Що нещасна у Бога благає
І що хоче іще в цьому світі?
У такому страшному й лихому,
Що іще цій небозі чекати?
Просить лиш, щоб вернувся додому
Її син, що пішов воювати.
Шепчуть губи невпинно молитви,
Сліз не стримують вже її очі.
Все благає, пройшовши крізь битви,
Щоб живим повернувся синочок.
Щоб в бою подолав супостата
І звільнив нашу землю святую...
Б'є поклони, ридаючи, мати
І ікону цілує, цілує...
І не треба їй більше нічого,
Бо нічого дорожче не має.
Я молюсь теж - хай дійде до Бога
Те, про що його жінка благає...
Руки в узелках сосудов, как усталость...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2014
Свидетельство о публикации №114061703968
Свидетельство о публикации №114061703968
Рецензии