Пам’ятаєш, ми поруч йшли?
Так ні про що, розмовляли.
Я слів від тебе чекала,
Що сказані бути могли.
Весна роспускала коси,
Ворожила на ромашках.
У серці билася пташка,
Весни їй було не досить.
Щось шепотіли очі,
Боязко, романтично,
Але безтурботно і звично
И якось вільно напрочуд.
Стільки пройшло. А може,
Майбутне нічого не змінить,
Й мені тебе не замінять,
Навіть на тебе схожі?!
Спогад
© Copyright: Ольга Семенцова, 2014
Свидетельство о публикации №114061701275
Свидетельство о публикации №114061701275
Рецензии
