Ст кс навпаки
неначе тіні
усіх споконвіку невідспіваних
на цьому стражденному Поділлі
вийшли на трасу «Бар – Вінниця»,
Стали уздовж і впоперек шляху
і щось німо кричать.
А білий рейсовий бусик
повільно пливе крізь щільну юрбу,
світить очима , благаючи:
«Не мовчіть, чи що…
Чи хоч розступіться, добрі люди,
бо маю цих півтора десятка ще теплих душ
доправити до Вінниці…».
І тіні розступаються…
А потім знову стають
суцільною білою темрявою
у своїм позачассі.
Зупинилась історія.
Небо злилося з землею.
Зникло світло.
Тільки білий ковчег бусика
хилитає дрібку напівзаціпенілих життів
тоненькою артерією дороги
кудись до берега…
Свидетельство о публикации №114061608997