***
Прибуває вода з-під коріння старої верби,
Відпливає човен, що ніколи уже не присниться.
Що ж ти вибереш, пам"яте, з давньої тої журби?
Що навік покладеш у свою потаємну скарбницю?
Мокрим снігом січе, обрива телефонні дроти,
Мерзнуть пальці мої у тонкій рукавичці продертій.
І за що я люблю? І за що я люблю тебе, ти?!!
Може, й тільки за цю чоловічу ображену впертість.
Може, хай воно й так.
Відпливає.
Прощатись пора.
Але все ще пече ця коротка любов нехрещена.
І усе ще сія
ніч на лагідних грудях Дніпра.
Молодого, мов травень, Дніпра,
Чи то пак - Борисфена.
Треба вчитись черствіти.
Це - норма земна.
Навіть хліб
І смачніший черствий, і надовше його вистачає.
Прибуває вода, наче давньої пам"яті схлип.
Замерзати не хоче.
Останнє тепло не втрачає.
Треба вчитись черствіти.
Уміти лягати під лід.
І під кригою вміти текти, хоч і важко, і чорно .
Відпливає човен, за яким не лишається слід.
Пожовтіле латаття весельце ніяк не прогорне…
Свидетельство о публикации №114061608807