***

***
… В небесах
                крізь прозорі   ліси
                вишиває дорогу  чорно-біла луна.
Ходить місяць по денці сльози
                і розпитує в Бога,
                чом така глибина?


Забриніли гаї голосами нового життя.
Рвуться в небо джерела розхристано-радісно-вперто.
Не буває любові
                без зради і без каяття,
Як весни не бува на землі
                без зимової смерті.

Чорний сад яблуневий думками у небі літа:
Чи пора вибухати суцвіттями ніжності й віри?
Не буває любові без муки.
Чого воно так?
Срібна хвиля несе,
                поглинає і тягне у прірву.

Злітна смуга шосе піднімається в небо.
                Якби ж
Не боявся ніхто траєкторій метеоритів.
Не буває  любові
                без болю і без журби,
Так, як правди немає в людей
                без брехні і без кривди.
Так, як щастя нема між людьми
                без болючих втрат,
Так, як тиші немає
                без грому й пташиного крику.
Сліз  -  без сміху,
                ридання  -  без пісні
                і зла  -  без добра.
Світ любові великий,
                мінливий і багатоликий.

Чом же має любов переходити броди втрат,
Катуватися сумнівом, мучитися чеканням?
Чом не можна людині,  коли надійде пора,
Як деревам чи квітам цвісти на вітрах  кохання?

Чом Господь нас веде через цей неминучий біль?
Нездоланно-непереборний,  неприборканий хміль?

В чому наша вина?
Чом така глибина?