Пробач мене, мамо, за синів України,
Що загинули в справжнім, у лицарським бої,
Що йшли за майбутнє твоєї дитини,
Що в ґрунті спочили, як справжні герої.
Вони не хотіли, не думай, вмирати,
Лиш щастя хотіли і мирного неба.
Усі полягли - я лишився стояти,
Мені тепер більше нічого не треба,
Крім помсти! Кровавої, доброї люті!
За братів, за країну, за гідність свою!
Молися щедріш до ікон на покутті,
Я йду на війну. Може, тут і помру?..
Може, вже не побачу рідненької хати
І не поцілую рук ніжних твоїх...
Мені, якщо чесно, вже просто начхати,
Бо за Батьківщину піду я й на гріх!
Готовий я знищити твар цю нікчемну,
В бою до останнього подиху буть,
Із Янголом в Раї вітатися чемно,
Якщо там, на Небі, до себе візьмуть.
А ні - то вбивати, не буду жаліти
Я ворога! Досить! Зайшли за межу!
По собі лишатиму з крові я квіти,
Аж поки ще сам у землі не лежу!
Пробач мене, мамо...
© Copyright: Крылов Сс, 2014
Свидетельство о публикации №114061605383
Свидетельство о публикации №114061605383
Рецензии