Візьми до Себе, Боже, забери
Від смутку, від скорботи і зітхання.
Весь час мій погляд лине догори,
І так втомилась нести хрест страждання.
Пробач за ці слова, за біль душі,
Але ж до кого з цим мені звернутись?
Куди подіти біль свою скажи?
І що ж ще має у житті відбутись?
Отак запитую Тебе, а Ти мовчиш,
А я чекаю, і роки минають.
Хоч розумію, що Ти душу вчиш,
І ці навчання їй допомагають.
А я не бачу сенсу у житті,
Щоб тута на землі перебувати,
І хочеться Додому вже піти
До рідної моєму серцю хати.
Візьми мене до Себе, забери
У Свій чудовий світ, де вічне свято,
Де Сонце невгасиме є, горить,
І де не буду більше я страждати.
Вiзьми до Себе...
© Copyright: Валентина Коц, 2014
Свидетельство о публикации №114061502407
Свидетельство о публикации №114061502407
Рецензии