Літо запашним букетом пахне,
Не сидять у спокої птахи,
Кожна соломинку в дзьобі тягне
У свої гніздечка під дахи.
В світ тепла і сонця час поринув,
Всі в турботах вічних, метушні.
Іноді її так важко кинуть,
І проходять марно дні земні.
Все потрібно, ради дать не можна
Ранок, день і вечір зайняті.
Праця поглина людину кожну –
Та чи саме це нам Бог хотів?
Так, ми мусим землю обробляти
Поки тут на ній ще живемо,
Та її рабами геть ставати
Серцю ми ніколи не дамо.
І земля, і всі діла минуться,
Тільки те, що в Бозі назавжди.
Рівні всім можливості даються
Для святої вірної ходи.
І коли згори Спаситель кличе,
Щоб з тобою знов поговорить
Ти схили тоді своє обличчя,
І прийде молитви світла мить.
Друже, потім ти не пошкодуєш,
Від подяки серце заспіва,
Бо усе земне у нім зруйнуєш,
І підтримки матимеш слова.
Лiто
© Copyright: Валентина Коц, 2014
Свидетельство о публикации №114061502403
Свидетельство о публикации №114061502403
Рецензии