Розсипані пелЮстки, немОв сніг припорОшив,
На чорноземі вклались. Та вітер їх зворушив
Підняв до чорних гілок і знов поклав додолу
Завив тихенько в небі, немов сміявся з долі.
І досі чути сміх той в долині де осика,
А пелюстки заплачуть, шкода, що не до крику.
Стемніють від яскравих гарячих поцілунків
Палкого весняного сонця в обладунках.
І згинуть в безкінечність, назавжди без докорів,
Поринуть в порожнечу, у світ без світлофорів.
Ніхто їх не зупинить, не скаже: «Стійте, милі!»
І знов не пошкодують, бо серцем геть прогнилі.
І ми йдемо все далі цим шляхом безупинним
Крокуємо все важче, живемо по годинам.
Схиляємось від долі, що нам дає Всевишній,
Як ті пелюстки ніжні, що зсипалися з вишні.
Діана Білик ©13травня, 2014
Пелюстки
© Copyright: Диана Билык, 2014
Свидетельство о публикации №114061209918
Свидетельство о публикации №114061209918
Рецензии