Коханий

Дощ потрохи омив усі рани,
І ліси, зелені й забуті.
Пам’ятаю те небо, у хмарах.
Пам’ятаю морози, ті люті.

Як тоді, я тебе пам’ятаю,
Серцю мрій нездійсненних не треба.
Але болісно з того, що знаю,
Що тоді почорніло й те небо.

Не з весно воно посиніє,
Не з весною серце заб’ється,
Не з весною сказати зумію,
Що без тебе воно не сміється.

Я мов вчора усе пам’ятаю,
Але двічі зима промайнула.
Тільки б знав, як її я благаю,
Щоб тебе вона повернула.

А зима нас не пам’ятає,
Сіє сяйвом своїм білосніжним,
А я все люблю, і не знаю
Чи насправді ти був таким ніжним?

Я навічно тебе відпустила.
Те, забуте, не повернеться.
Я колись тебе полюбила,
А серце і досі не б’ється

А весна до нас прийде із вітром,
Зазирнувши крізь гілку кленову.
Знаю, серце моє розквітне,
І навчуся я жити знову.

А колись, нас і небо пробачить,
І дощем омиє всі рани.
І можливо тоді побачить,
Яким вічним ти був, і коханим..