Вагітне небо зронить сльози,
Заблима ясно іскрами в імлі.
І зігне вітер з верби лози,
Примусить їх вклонятися землі.
Чорняве гілля тягне руки
До неба, мов чекає на прощення,
І стогне стовбур від німої муки
Під час святого, справжнього хрещення.
Велике небо чорними очима
Шукало істину, вдивляючись на схід.
Лило і залишало за плечима
Очищені поля і мокрий слід.
березень, 2014 (с)
Дощ
© Copyright: Диана Билык, 2014
Свидетельство о публикации №114061210479
Свидетельство о публикации №114061210479
Рецензии