Набридло все...

Набридло все, ох як набридло,
Щоб не робив – не так, не то.
Тебе вважають тут за бидло,
Та ти і є, мабуть, ніхто.

Як сталось, що у тебе вдома,
Поки ловив ти мовчки гав,
Зробили владці з тебе гнома
І ти їм сам свій скарб віддав?

А справа в тім - людська жадоба
Не має міри ані меж.
Поки собі ти чухав лоба,
У тебе й душу вкрали теж.

А без душі всього не стало:
Погас вогонь, розтанув дим,
І українське знане сало
До сліз зробилося гірким.

Так бач, й цього здалося мало,
Хоч ти вже був давно не ти,
Вони тебе, мов пса, погнали
На глум в далекії світи.

Билось, билось серце - стало,
Там - початок, де кінець?
Довго ждав, та не світало,
Згас надії промінець.

Ти рятуєшся від ночі,
Топиш серцем камінь, лід,
Сич кричить, кричить, пророче -
Знать, чекати лиха слід.

Вдома, звісно, і солома,
Сіно чайне запашне,
Труд солодкий, мила втома,
Що тут – глум, то там - святе.

Тільки б жити та радіти,
Та не так воно все є:
Бідних темінь - блиск еліти,
Скрута душить, дістає.

Все забрали, розікрали:
Скніти нам, а їм – жиріть.
Що ж ви робите, вандали?
Схаменіться, припиніть!

Схаменіться, бійтесь Бога,
Пити кров - великий гріх,
І не менший - у слабкого
Все забрать для власних втіх.

Набридло все, ох як набридло,
Щоб не зробив – не так, не то.
А може й справді, ми є бидло?
Хто нам ту правду скаже? Хто?

Москва 2004