Так важко залишатися людиною,
поміж щоденних зрад і сподівань,
втішаючись лиш думкою єдиною -
прийде кінець усіх земних страждань.
Так важко усміхатися крізь "боляче",
удаючи, що те саме в житті,
давитись, усміхаючись, від горечі
і плакати, коли шумлять дощі.
Так важко говорити, що забулося,
коли у пам`яті не стерти до чиста...
В руках чужих як птаха стрепенулося -
спинилось серце. Чи жива Душа?
Чи жива Душа?
© Copyright: Ксения Фуштор, 2014
Свидетельство о публикации №114061106295
Свидетельство о публикации №114061106295
Рецензии