Щось вічне гримить у полі –
Я здалека мружу зір
І бачу:
То крешуть чола
Турбінами
Мислі
До зір.
Потрощені в друзки трони
І правда,
Вкодована в міт,
Зневірені пантеони,
Планети,
Збиті з орбіт,
Зневажені авторитети,
Осяянь п`янка каламуть –
Неначе шлейф од комети,
За чолами
Шлейфом
Ідуть.
І чола летять уперто,
У леті здолавши смерть…
На жаль,
Небесною твердю
Нарік Бог небесну твердь.
За раз її
Не прохромити,
Ударно розтявши вмент...
І чола-метеорити
У вибухах
Страчують
Лет,
Вертають на місце злету,
Позвужувавши себе
І взявши за ідол – памфлети
І спокою щастя рябе.
Та в пам`ять карбуємо,
Жеби
Позбутися сонних пут:
Єдина хвилина Неба
Цінніша за вічний ґрунт.
Де думка – рунічна глиба,
Де щастя – лиш творче тло,
В надії
На ствердний
Вибух
Летить
І моє
Чоло.
10.06.14
Чола
© Copyright: Владислав Лоза, 2014
Свидетельство о публикации №114061106224
Свидетельство о публикации №114061106224
Рецензии