Над річкою похилилась ,
Верба одинока .
Колись вона тут стояла ,
струнка і висока .
Тепер вона похилилась ,
Гілля повсихало .
Стоїть вона зажурилась ,
Вже краси не стало .
Живуть люди , як ті верби ,
Потім умирають .
Росли верби над річкою ,
Ну вже повсихали .
****
Життя пройшло , його не вернеш ,
Його немовби й небуло .
Життя так бистро пролетіло ,
Неначе за водою попливло .
Роки ішли , роки минали ,
Нам не вернути їх назад .
Життя так бистро пролетіло ,
Вже скоро смерть нам зустрічать .
Вона стоїть вже за дверима ,
І держе косу у руках .
Вона постукає у двері ,
І їх прийдеться відчинять .
Хоч ти багатий , хоч ти бідний ,
Хоч ти старий , хоч молодий .
Ти не відкупишся у неї ,
Хоч як її б ти не просив .
264. Верба
© Copyright: Василь Ризун, 2014
Свидетельство о публикации №114061008190
Свидетельство о публикации №114061008190
Рецензии