Поэзией - утерян камертон... с украинского

*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/pages/-/1380436192191454)

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

*** (вольный перевод П.Голубкова)

Поэзией - утерян камертон.
Взмах дирижера – локтем, иль дубиной.
Задребезжали тон и обертон,
От первой скрипки - запах нафталинный.
Поэзией - утерян камертон.
Сирень - увяла, сказка - столь не нОва.
И смотрит, словно скрученный питон,
Скрипичный ключ в глазок пугливый слова.

У правды - заболела голова
От чеснока, политики, гудрона.
И, с правдой разведенные, слова -
Бегут бегом по серому перрону.
Стихи - уходят, словно поезда.
Гремят на рельсах бутафорством строфы.
Только куда? Куда они, куда?
Поэзия- на грани катастрофы.

Догнать, остановить ее, а как?
Идет вагон, хвала колесам только...
Но… в будущее – гоним порожняк!
Как же в глаза посмотрим мы потомкам?