Знайомий двір.
Усюди клЕчання*.
І десь сопілочка співА…
Ішла до нього, як на зречення,
Забувши мову, і слова,
Така закохана, уквітчана,
Така нестримна, як вода!
Осяяна промінням дівчина,
Постава горда і хода,
Але душа – оселя ніжності,
Для нього – сяєво очей!
У білій, у квітковій пінності
Палких і пристрасних ночей!
Від їх жагИ зірки зривалися,
І падали вінком стожар**,
У дивні коси запліталися
Від дотиків її і чар,
І літеплом у груди хлюпало,
І розливалося теплом…
…Ставок під вербами замулений
Дрімав спокійно за селом…
Куди прийшла – побита, зраджена,
Але ще гарна, молода…
І стала вічною розрадою
Покрита ряскою вода…
Тепер лілеями уквітчана
Іде на пісню ту дзвінку
Русалка – довгокоса дівчина
В своєму зорянім вінку…
*клЕчання - зелень, якою прикрашають оселю на Тройцю
**стожари - це давньоруська назва зоряного скупчення, яке ви знаєте як плеяди.
Про русалку. укр
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2014
Свидетельство о публикации №114061010121
Свидетельство о публикации №114061010121
Рецензии