Яке це щастя - вік свій доживать в любові.
У колі тих хто не образить і простить,
Усі твої недоліки хто згладить
І, якщо треба буде, захистить.
Із віком всі стають чомусь прикріші.
Чи забувається із часом стан,
Коли ти сподіваєшся і віриш,
Що все в житті здолаєш сам.
Уже сивіють діти непомітно.
Онукам двері відкриває світ.
А нам усе ще не збагнеться,
Що обліта останній лист
Із дерева життя земного.
І може час нам риску підвести:
Наскільки вдало пройдена дорога?
Скільки добра змогли ми принести?
Чи повняться серця дітей любов'ю,
І чи онуки знають, що такеє - співчуття?
Бо це найважливішії мірила
Твого багатства й цінності життя.
Яке це щастя- вiк свiй...
© Copyright: Татьяна Мазарова, 2014
Свидетельство о публикации №114060907678
Свидетельство о публикации №114060907678
Рецензии