Йому знову туди, за той умовний кордон.
І не мені збирати тривожний наплічник.
Дивитись, як з мертвої точки рушає фургон -
у скронях пульсує "А хто із нас вічний?"
Він тут залишає два серця, чотири ока,
парну молитву на різних окраїнах міста:
одна офіційна, по-чесному одинока,
друга загублена у поганих вістях;
першу він чутиме вдень у повний голос,
другій дістатися пошепки тільки ніччю...
І з дев'яти це тільки четверте коло.
Витримати. А тільки ніхто не вічний...
І він перетне той умовний кордон,
повернеться переможцем (бо як інакше?)
у затишний дім, а не в мій сірий картон
соленозмочений, аби пом'якше
було приземлення після чийогось падіння.
Зайде на кілька годин і знову в дорогу.
Друга віддана, перша надійна,
перша тримає за руку, друга іде у ногу.
І тільки він - один, єдиний, найперший
обом одразу.
Приземлення
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2014
Свидетельство о публикации №114060800657
Свидетельство о публикации №114060800657
Рецензии