Поспiша час...
Тиша небо напуває – Вічності думками.
Мить безсоння душу крає, нелюбові снами…
У знелюднення не граюсь, в світанкових хмарах,
у безладді мрій блукаю, не знаходжу краю.
Болісно на серці, помилки рахують сльози.
Від образ слова колючі, відбирають почуття.
Обіцяє пам'ять, прийде, прощення в дорозі.
Каламутить воду в річці не пітьма сліпа, сміття!
Хоч самотність без вагання зазирає в очі нам,
неабияк поспішає уперед час не назад…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114060708490
Свидетельство о публикации №114060708490
Рецензии