І з уст його навіть моє ім’я
стає чимось істотно іншим.
І в уяві з’являється Індія —
і я чую «Кріша»…
Той момент, коли вже не на часі:
долі складено. Далі — жити.
Допиваю останній і дістаюся ліжка,
а зранку навшпиньках тікати з дому.
«Гомоне вулиць, жени всі мої думки!»
А каблучка нервово по пальцю то вниз, то вгору.
Усе так, як могло би бути колись.
А зараз — нічого не варті порухи.
Тільки в нього не «Кріс», не «Крістал»,
а ніби із того світу...
Тішуся, що одна зі ста.
На вітер.
На вiтер
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2014
Свидетельство о публикации №114060700574
Свидетельство о публикации №114060700574
Рецензии