Димчо Дебелянов. У квiтнi

Димчо Дебелянов
У КВІТНІ


Переклад з болгарської Любові Цай


Злотаве проміння встилає твій шлях,
святою надією голос лунає;
сія чистота в твоїх милих очах,
бузком твоє дихання має.

Стежину встилає для тебе імла,
стихають вітри буйнокрилі завчасно,
і, сповнена радості, сміху, тепла,
блакить усміхається ясно.

О весно моя, чарівна, золота,
тебе зустрічаю  я знов, одинокий,
минаються осені, зими, літа,
полон мені  – сум мій глибокий.

Сумнівні думки дошкуляють мені,
і мліє від спогадів серце жагуче,
зникаю – і мрії зникають сумні,
від тебе я йду неминуче!...

II
На долини і ярки
ллється ласки дух п’янкий,
меду аромат пахкий
і замріяні зірки.

Пісня хвиль дзвінких луна
край зелених берегів,
до засріблених країв
кличе їх весна.

Лиш печалі без кінця
в грудях кубляться твоїх,
і крилом вкриває їх
ніч зловісна ця.

Сонцю пісню заспівай,
смійся, бо радіти час,
живемо ми тільки раз,
тільки раз цвіте розмай!

***

Оригінал:

Димчо Дебелянов
ПРЕЗ АПРИЛ


1.
Пристъпяш сред бисерно-златни лъчи,
властително взорът ти девствен сияе;
в гласа ти надеждата свята звучи
и люляк в дъха ти ухае.

Мъглите път правят на твоя възход,
смирено потайват се вихрени бури
и пълни със радости, смях и живот,
усмихват се ведри лазури.

О, пролет-вълшебница, пролет-мечта,
едничък аз срещам те пак безучастно,
през есени плачущи, зими, лета,
притискан от скърби всевластно.

Съмнения тъмни в душа ми горят,
топя се, от спомени горки сподавен,
и чезна самотен сред празника свят,
от твойта усмивка забравен!...

2.
Над долини и гори
лей се мир и благодат,
нежно-меден аромат
и бленувани зари.

Там, край злачни брегове,
бързат къдрави вълни,
към сребристи далнини
пролет ги зове.

Само в твоите гърди
подслони се горестта,
черна тя като нощта
там несменно бди.

О, засмей се, затрепти,
химн на слънцето запей,
че веднъж се свят живей
и веднъж април цъфти!