Вітер намагався мовить
Та виходило по-вовчи.
І вовки йому із лісу підвивали у ночі.
Не виходило ні слова,
Вітер бився у віконце
І хитав безсило гілки та стогнав в своїй журбі.
Хотів стати чоловіком.
От і став. Дружина – море.
Разом піняться, буває, у прибійній полосі.
До людини прагне вітер.
От таке, дмухастий, горе.
Часом щось шепоче в листві, може мовить, чом і ні.
1998-99
Голоси
© Copyright: Сергей Комарецкий, 2014
Свидетельство о публикации №114060404630
Свидетельство о публикации №114060404630
Рецензии