Здається, вона чаклунка,
Хоча напевне не скажеш.
Від неї нема порятунку,
Тікай! Але ти хочеш вражень…
Вертаєшся, швидше до неї!
Щоб разом злетіти під хмари,..
Знов вигадки та одіссеї,
ЧуднО уявляє примари…
Невже вона справді чаклунка?!
Всі мрії вона оживляє,
Життя розповість, мов віщунка,
Ще й з вітром вона розмовляє.
Вона засміється грозою,
Шаленим танком закружляє,
Зустрінеться в небі з Луною,
Ще більше в себе закохає…
Нарешті, насправді…збулося…
Ніяка вона не чаклунка,
То просто - красиве волосся,
То просто - п’янкий поцілунок…
То просто - весела пустунка…,
Як справжній життя подарунок…
Зда ться, вона чаклунка
© Copyright: Оксана Вершинина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114060307155
Свидетельство о публикации №114060307155
Рецензии