Друже, пробач, що відштовхнула
Тебе немудрими думками.
Та вірю щиро: знову
Мир запанує межи нами.
Це страх прошепотів на вухо:
" Чи буде іншим це цікаво?
Чи хочуть інші це читати
І у душі своїй шукати
Безцінний скарб, ту жар- перлину,
Що робить вільною людину?
Їй віру й крила повертає.
Тоді, мов птах, вона ширяє
І , як земля п` є радісно дощі,
Вона любов приймає до душі.
І знов у Всесвіт повертає.
Душа людська тоді співає:
" Прокиньтесь, встаньте, йдуть сюди.
Я вам тепло своє дарую.
Пала вогонь у глибині.
Любов, мов кров у мені пульсує.
Я хочу вам її віддати,
Що знов наповнитись змогла.
Любов'ю Землю обійняти.
Бо зараз це - моя мета."
Друже, пробач, що в1дштовхнула...
© Copyright: Татьяна Мазарова, 2014
Свидетельство о публикации №114060302995
Свидетельство о публикации №114060302995
Рецензии