Не виню нестримне серце,
знову мучусь почуттям,
знову снилось – світ цей терпить,
гріх не сталий каяттям…
Стелить стежку в твою душу,
не спиняється любов.
Біль судомить, ти ж байдужа,
то між нами прірва знов…
Доля правдою годує
дзвінко плинні солов’ї
щастя піснею частують
ми ж не чули разом їх…
Не тому душа палає,
замість втіхи в серці плач…
Мудрих істин всяк шукає.
Доторкаючись невдач
важко стомленої мрії
стане вирок: «нічия!»
У розлуці двоє винні
й літ безгрішна течія
з берегів, як щастя вийде
виглядати разом нас…
На вокзалі так вже звично –
тиша поїзд зустріча…
У розлуцi двое виннi
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114060209349
Свидетельство о публикации №114060209349
Рецензии
