Розпач
Пахнуть кущі бузини…
Наче розгойдує тишу
приспаний смуток війни.
Розпач на серці нуртує,
мов від оманливих снів,
щем од пролитої всує
юної крові синів.
Дерево всохле чорніє
на життєдайному тлі,
віття, як хрест, пломеніє
на попелищі землі.
Сум заколисує весну,
білу чорнить бузину.
Боже, дорогу дай хресну,
щоб оминути війну.
Свидетельство о публикации №114060205836