Розпач

Вітер дерева колише.
Пахнуть кущі бузини…
Наче розгойдує тишу
приспаний смуток війни.

Розпач на серці нуртує,
мов від оманливих снів,
щем од пролитої всує
юної крові синів.

Дерево всохле чорніє
на життєдайному тлі,
віття, як хрест, пломеніє
на попелищі землі.

Сум заколисує весну,
білу чорнить бузину.
Боже, дорогу дай хресну,
щоб оминути війну.


Рецензии
Щиро дякую!
З теплом та повагою.

Васютинская Галина   15.09.2014 13:28     Заявить о нарушении
І я Вам щиро дякую.

Юрий Ош   15.09.2014 23:00   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.