Звікував… озирнувся в долину,
де його майоріли роки, –
звідти голос неначе долинув,
мов дитинячий плач гомінкий.
І відчув, розбивається спокій,
наче серце маля, об життя,
бо не матимеш спокою, поки
репетує в колисці дитя.
Те дитя – його юнії мрії,
молода і жагуча мета,
як знамення святої Марії,
що народить невдовзі Христа.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Придивляється в років долину,
ніби бачить в далекім краю
сиротину, що підло покинув, –
чи дитину, чи долю свою.
Звiкував
© Copyright: Юрий Ош, 2014
Свидетельство о публикации №114060205813
Свидетельство о публикации №114060205813
Рецензии